15 червня 2026 року в Будапешті стався історичний поворот. Національні збори Угорщини офіційно затвердили масштабну поправку до конституції, яка кардинально змінює політичний ландшафт країни. Законопроєкт, ініційований новою правлячою партією «Тіса», був схвалений конституційною більшістю та вводить суворі обмеження на термін перебування на посаді прем'єр-міністра.
Суть нововведення проста, але його наслідки колосальні: голова уряду тепер не може обіймати свою посаду більше двох каденцій або восьми років сумарно. Однак ключовим аспектом, що викликав широкий резонанс, стало рішення надати нормі зворотну дію.
Згідно з текстом закону, підрахунок термінів повноважень ведеться не з моменту прийняття поправки, а з 2 травня 1990 року — дати початку демократичного устрою Угорщини. Це положення фактично ставить крапку в політичній кар'єрі Віктора Орбана. Екс-прем'єр, який очолював уряд міністрів загалом п'ять термінів (16 років), юридично позбавляється права претендувати на пост голови уряду в майбутньому.
Прийняття документа стало можливим завдяки консолідації сил у парламенті, де партія «Тіса» має необхідну більшість. Однак процес набрання законом чинності не обійшовся без політичної напруги. Законопроєкт було передано на затвердження президенту країни Тамашу Шуйоку.
Відносини між головою держави та новим прем'єром Петером Мадьяром залишаються надзвичайно складними. Мадьяр раніше неодноразово заявляв про необхідність відставки Шуйока, призначеного ще в епоху Орбана, і навіть погрожував ініціювати зміну конституції заради дострокового усунення президента. Попри ці тертя, у чинного уряду є дві третини голосів у парламенті, що дозволяє подолати можливе президентське вето та затвердити закон у будь-якому разі.
Поправка до конституції не обмежується лише питанням термінів повноважень прем'єра. Вона запускає масштабний процес реформування державних інституцій, створених за часів правління Орбана. Зокрема, документ передбачає ліквідацію Управління захисту суверенітету — структури, яка стала символом централізації влади в останні роки.
Крім того, законопроєкт повертає державі контроль над університетськими фондами, що має покласти край впливу політичних структур на академічну сферу. Ці кроки розглядаються як частина стратегії нової влади з демонтажу системи, побудованої попереднім керівництвом, та повернення до стандартів прозорості та демократичного контролю.